Василь
Сухомлинський - видатний український педагог, письменник.
Народився Василь Олександрович 28
вересня 1918 року в селі Василівці (тепер Кіровоградська обл.) в бідній селянській сім’ї. Тут минули
його дитинство й юність. Він вчився в рідному селі у школі і в 1933 році
закінчив семирічку.
Спочатку Василь Сухомлинський навчався в медичному технікумі, але незабаром пішов звідти,
вступив до педагогічного інституту. З 1935 р. починається педагогічний шлях В.
О. Сухомлинського. У 17 років
він став вчителем заочної школи недалеко від рідного села. Перевівся до
Полтавського педагогічного інституту заочником і закінчив його в 1938 році.
Закінчивши інститут, Сухомлинський повертається в рідні місця і працює
викладачем української мови і літератури в Онуфріївській середній школі.
У 1941 році під час Другої світової війни добровольцем
йде на фронт. У січні 1942 року Сухомлинський був важко поранений, довго
лікувався і вже не зміг повернутися до військової служби.
У червні 1942
року його призначили директором сільської середньої школи, де він працював до
березня 1944 року. Потім став завідувачем районного відділу народної освіти.
Проте вже в 1947 році Сухомлинський просився назад до школи.
У 1948 році
Сухомлинський стає директором Павлиської середньої школи і працює на цій посаді
23 роки (до кінця життя). В 1948 році це була звичайна, пересічна школа. 23
роки стали найпліднішим періодом його науково — практичної та
літературно—публіцистичної діяльності. Звичайну сільську школу він перетворив у
справжню педагогічну лабораторію, де видобував скарби педагогічної мудрості.
Василь
Олександрович ставив і розв’язував проблему формування в молоді національного і
естетичного світобачення. Він писав, що у душі дітей мають увійти кращі народні
традиції і стати святим законом, бо не можна уявити народ без імені, без
пам’яті, без історії. В дусі українських культурно-історичних традицій вчитель
констатував, що мудрість є найважливішою прикметою людини. У його працях часто
знаходимо вислови «мудра людська любов», «мудрість жити», «гідність — це
мудрість тримати себе в руках». Педагог цілеспрямовано формував у кожного
вихованця вміння бути маленьким філософом, осмислювати світ через красу
природи. А сприйняття й осмислення прекрасного — основа естетичної культури,
без якої почуття лишаються глухими до всього високого й благородного. Книга
«Серце віддаю дітям» мала привселюдне зізнання і підтверджене трудами і
щоденними діяннями великого вчителя. Він писав: «Що було найголовнішим у моєму
житті? Не роздумуючи, відповідаю: Любов до дітей».
