В’ЯЧЕСЛАВ ЧОРНОВІЛ. «ВСЕ, ЩО МАВ У ЖИТТІ, ВІН ВІДДАВ ДЛЯ ОДНОЇ ІДЕЇ...»

 Народе чорних рад і Чорноволів,

Твій піт чоренний – з блиску лемешів.

І краплі крові, ніби згустки волі,

І крихти хліба – з тих самих ножів...

З волів твоїх сміються на кориді.

Себе питаєш, ставши на кону,

Хто вкарбував у тло дереворитів

Твою поразку і твою ціну?..

Хто нашептав твій страх і твій параліч?

І що відшепчуть орди знахарів?

Стояли твердо Київ твій і Галич,

Допоки ти на зраду не хворів.

Бо відтинали голови і крила,

Як заставали на слизькій стезі,

І сором, ніби надмогильна брила,

Рівняв холопів, смердів і князів...

Від тих сокир – зарубки на порогах.

Слова конали у глибинах сліз,

І чорним птахом, ніби осторога,

Стогнала вічність з - під чужих коліс...

А в небі місяць княжої печатки,

Й діряві лати на плечах предтеч –

Навкір нам вічність, згорблені нащадки,

Звелась на ноги, спершися на меч.

                                                    Богдан Томенчук.

  Дай, Боже, нам любити Україну...

                                 В’ячеслав Чорновіл

…Він вважав, якщо він щось заслужив, то він його повинен мати. От наприклад. Тоді у школі шовкопряди розводили. То кролі вирощували в сільських школах, то на грядках щось там садили, а то був період шовкопрядів.  Він там зайняв якесь перше місце. … І їх послали на виставку в Москву, на сільськогосподарську виставку трьох дітей. Батько не пустив. Сказав: «Я завуч, скажуть, що це я тебе спеціально…» І не пустив. От він тоді доказав, що він того достойний, і йому та сільськогосподарська виставка може не треба була. Він ніколи не думав бути агрономом, очевидно, але хотів доказати, що він того достойний. Чого його мають не посилати. Він пішов у колгосп. Заробив гроші. Поїхав до Москви. Побував на тій виставці…                                                                                       Валентина Чорновіл

Якби мене запитали, чи жалкую я про те, як склалося моє життя, про відсиджені 15 років, я б відповів: анітрохи... І якби довелося починати все спочатку та вибирати, я б обрав життя, яке прожив... Часи змінюються, інколи залишаєшся майже один. У мене таке було. Але все одно вірю, що чиню правильно. Не будемо говорити високі слова про ідею, відповідальність тощо…

      Наша біда в тому, що з українського населення ми ще не стали українською нацією, згуртованою своєю національною ідеєю та єдиним творчим поривом. Тому й дозволяємо не патріотам, які з волі випадку опинилися на верхівці влади, вести Україну в безвихідь. Кажуть же: народ має таку владу, на яку заслуговує.