Подорож до Країни Радості й Добра

Бібліотекар. Добрий день, дорогі друзі! Сьогоднішня наша зустріч присвячена нашому видатному земляку, учителю, письменнику – Василю Олександровичу Сухомлинському.

Показ слайдів. Народився В.Сухомлинський 28 вересня 1918 року в селі Василівка на Херсонщині (нині Кіровоградська область). Сім’я Сухомлинських жила дуже скромно. Батько письменника багато працював – був столяром і теслею, майстрував колеса і музичні інструменти, орав у полі.

Мати, Оксана Овдіївна, працювала в колгоспі, була гарною домогосподаркою. Коли наставали довгі зимові вечори, біля неї збиралися усі діти, а їх було в сім’ї четверо – Василь, Іван, Сергій, Меланія, і мати розказувала їм казки.

Родина Сухомлинських була дуже дружною, батьки ніколи не карали дітей, не ображали один одного лайливими словами, виховували дітей у дусі народних традицій. Саме народна педагогіка і стала вирішальною у виборі майбутньої професії. Усі діти обрали професію вчителя. Та лише одному з них випало стати Учителем з великої літери.

Навчався маленький Василько у сільській школі. А коли йому виповнилося 16 років, пішов учитися на вчителя української мови та літератури. В 1941 році почалася Велика Вітчизняна війна і Василь пішов на фронт. Воював, був тяжко поранений.

Так як він був учителем, після війни його призначили директором сільської школи у Павлиші. Цією школою Василь Олександрович керував до останніх днів свого життя.

Свої уроки В.Сухомлинський проводив у «зелених класах»  - у лісі чи в садку. Це були уроки виховання любові до рідного краю, до Батьківщини. Вчитель учив своїх учнів поважати маму й тата, бабусю й дідуся, сусідів, учителів і товаришів, з любов’ю ставитися до братів наших менших – котиків, собачок, різних звірів і пташок.

В.О.Сухомлинський завжди приділяв велику увагу дітям, намагався привчити їх жити в гармонії з природою: саме тому багато світлин, де він зображений з дітьми на лоні природи.

А ще у сім’ї Сухомлинських дуже любили і поважали книгу. У бібліотеці Василя Олександровича налічувалося понад 6 тис. томів.

«Читання – це віконце, через яке діти бачать і пізнають світ і самих себе» - казав Сухомлинський. Він вважав, що за своє життя людина може прочитати не більше 2000 книг. Але кожну книгу потрібно ретельно відбирати (ми не можемо читати все підряд) і поповнювати свою особисту бібліотеку, тому що «особиста бібліотека – це один з найголовніших показників духовної культури». А ще в народі кажуть: «Покажи мені, що ти читаєш – і я скажу, хто ти».

Учитись у школі Сухомлинського було легко і цікаво. Він та його учні придумали для неї спеціальну назву: «Школа радості». Це означало, що навчання у такій школі повинно приносити учням радість.

Бібліотекар. Я думаю що навчання у кожній школі повинно приносити дітям радість – радість пізнання чогось нового і цікавого.

Бібліотекар. А чи багато цікавого ви бачили у своєму житті?

Наприклад, ви бачили, як задовго до світанку сходить ранкова зоря?

Діти. Не бачили...

Бібліотекар. А не бачили, як соловейко п’є ранкову росу?

Діти. Не бачили...

Бібліотекар. А як джміль чистить крильця на квітці, в якій він спав ун очі?

Діти. Не бачили...

А не бачили, як весела комашка – сонечко – в теплий зимовий день виглядає спросоння з-під кори: чи не прийшла весна?

Діти. Не бачили...

Бібліотекар. Які ви щасливі діти... Щасливі, бо вам є що бачити. Щасливі, бо вас чекає багато прекрасного... Ви щасливі, діти, бо все це побачите...

(За В.Сухомлинським)

Понад тридцять п’ять років працював Сухомлинський учителем і директором школи. Василь Олександрович щодня спостерігав за життям дітей, записуючи свої спостереження у щоденник. А потім свої роздуми він виклав на папері. Так з’явилися його статті, книги. Для дітей він написав близько 1500 художніх мініатюр -казок, оповідань, новел, притч, легенд. Їх залюбки читають не тільки діти, а й дорослі.

Сьогодні педагогічну спадщину В.О.Сухомлинського вивчають у багатьох країнах світу. А на Батьківщині ним пишаються, люблять і поважають.

А зараз я запрошую вас помандрувати Країною Радості й Добра, яку створив В.О. Сухомлинський.

«Місто Читайликів»

Бібліотекар. Всі оповідання і казки В.Сухомлинського прості й зрозумілі. Але читати їх треба повільно, аби добре зрозуміти, що саме хотів сказати автор у кожному оповіданні. (Бесіда з учнями)

- Запитання. Діти, з яких джерел ви дізнаєтесь про життя людей, тварин, рослин? (З книг. Книги навчають, розповідають, розвивають творчу уяву).

-Запитання. Ви помітили, що слова «школа» і «книга» мають багато спільного? Що саме? (Дають знання)

-Запитання. А ви уявляєте школу без книг? (Ні). Тому у В.Сухомлинського є влучний вислів «Школа – це насамперед книжка».

Бібліотекар.

-Запитання. Для чого діти ходять в школу? (Щоб навчатися, щоб слухати, про що розповідають вчителі, розвивати свої здібності).

Я знаю, що ви гарно навчаєтесь у школі, вчите напам’ять вірші, читаєте різні казки та оповідання. Тому ми з вами мандруємо далі до зупинки «Берег Поезії».

На сцену запрошуються учні - декламатори. Вони читають вірші, а слухачі повинні вказати назву твору В.О.Сухомлинського.

Як дівчинка образила Букваря

Навчилась дівчинка читати,

Їй став Букварик не потрібний.

І залишився він лежати

В кутку, припав аж пилом, бідний.

Та якось дівчинка почула,

Що плаче хтось там у кутку.

Взяла Букварик, пригорнула

І каже річ йому таку:

-Букварику, мій гарний друже!

Пробач, що скривдила тебе,

До тебе ставилась байдуже,

Цього не буде відтепер.

Віднині будеш серед книг

На місці першому стояти.

Ти – найдорожчий від усіх,

Бо ти навчив мене читати.

Три ледарі

Як у нашому городі картопля вродила:

З однієї аж десяток – розсипчаста, біла.

А у нашого хлопчини теж врожай нівроку –

Он три ледарі лежать, на сонці гріють боки.

Бо на грядці він садив картоплю печену.

От тепер і має клопіт, буде тепер вчений.

Йому ледарів прийшлося зиму годувати.

Не придумає вже, бідний, що їм і давати!

А як тільки завесніло, взяв скоріш лопату,

У городі наш невдаха спішить працювати.

Він почав садить картоплю, як старшії радять,

Враз і ледарі пропали. Ото була радість!

Найледачіший у світі кіт

Любить котик ласувати:

З’їсти рибку, пташку, мишку.

А щоб мишку ту спіймати,

Треба і побігать трішки.

Та не хоче завдавати

Він собі такі турботи!

Краще у траві лежати,

От і вся його робота.

Хазяйка принесла сметанки,

Він лиш очима поморгав.

Полінувався, потягнувся.

З травички ніжної не встав.

Та ось веселий горобець,

Що понад стріхою літає,

Убрався в пір’я молодець

І до муркотика стрибає.

То що ж тепер коту робить?

На мить задумався ледащо.

Чи, може, горобця зловить?

Чи сон свій додивитись краще?

Так думав кіт... А що ж «обід»?

Вже полетів і зник у вітті.

Бо був наш славний кіт - муркіт

Найледачіший у світі.

Як білочка дятла врятувала

Одного разу навесні мороз ударив лютий,

Покрив дерева льодом всі,

Не дасть теплу ступнути.

Хотів був дятел продовбать

Кору та хробачка дістать.

Та марно. Все замерзло так,

Що дзьобик можна поламать.

Заплакав дятел, зголоднів,

Але тут білка стриб за ним.

Дає йому горішки та ялинкові шишки.

Як добре, що у дятла є

Подружка, що віддасть своє.

Вона в біді допомогла,

Пропасти дятлу не дала.

Бібліотекар. Гарно слухали, всі твори відгадали. Усіх знавців творів Сухомлинського запрошуємо з берега Поезії пірнути у «Море Загадок».

У своїх казках і оповіданнях Василь Олександрович Сухомлинський розповідає про людей і тварин, про живу і неживу природу. Ви читали його твори, тому знайомі з багатьма персонажами. Давайте відгадаємо загадки і згадаємо деякі з них.

Наче птиця, крила має, все літає та співає:

- Я медок вам наношу, не чіпайте, бо вкушу! (бджола)

Стрімко вибігли на гору дві подружки білокорі.

Дощик їм полоще кіски. Цих подружок звуть...(берізки).

Морква, біб і цибулина, бурячок і капустина,

Ще й картопля – шусть у горщик.

Ну й смачний ми зварим ... (борщик).

Цю найпершу в школі книжку знає будь - який школяр.

До усі х книжок доріжку прокладає наш ... (буквар).

Хто ця пані золотава, багата на вроду?

До пташок завжди ласкава, любить дуже воду.

Весни котиків приносять сизих їй багато.

Саму люди в церкву просять у велике свято. (верба)

Привітанням журавля я пробуджую поля, небеса і ручаї. Я заквітчую гаї. Відгадали, хто вона, ця красуня чарівна? (весна)

І у місті, і по селах в кожній стрінеться оселі.

В дім воно впускає сонце, ну, звичайно, це ... (віконце).

Стоїть хатинка у полі. Яка? А це секрет. Працюють у ній бджоли – виготовляють мед. (вулик)

Спритні хлопчики веселі біля кожної оселі

Взимку, влітку, навесні вицвірінькують пісні. (горобці)

Дивну силу воно має – з-під землі свій шлях долає.

Непримітне й невеличке, поїть ріки і кринички. (джерельце)

Дивний ключ у небі лине: не залізний, а пташиний.

Цим ключем в осінній млі відлітають... (журавлі).

Поля письменник - агроном засіяв буквами - зерном.

Отож, читачу, поспішай зібрати мудрий урожай. (книга)

Хто це Весноньці - Весні в гаю тьохкає пісні?

Хто це гарно так співає, що а

ж серця завмирає? (соловейко)

Довга - довга і худенька, знизу ширша, вверх гостренька, тягне вгору руки - віти. Що це? Відгадайте, діти. (тополя)

Ось до класу всіх скликає голосистий наш дзвінок,

І ми радо поспішаєм не в садок, а на ... (урок).

Цвітуть сади, Дніпро шумить, і пісня ллється солов’їна,

І жайвір лине у блакить. Це наша рідна ... (Україна).

Бібліотекар. Ось так, мандруючи по Морю Загадок, ми

потрапили на «Острів Театральний».

Василь Олександрович Сухомлинський писав не лише оповідання. Разом зі своїми учнями він складав казки. Я знаю, діти, що ви також дуже любите казки. А чи замислювалися ви над тим, чому ви їх так любите? Напевне, тому, що у казках багато чудесного і фантастичного. Події відбуваються не так, як насправді, але, разом з тим – так, як у житті. Тож давайте разом поринемо у казковий світ В.Сухомлинського, пограємо в акторів, подивимося казочки. Діти діляться на групки (пари). Кожна група отримує текст казки і реквізити. Після 5 - 7 хв. підготовки діти показують невеличкі вистави).

Інсценівки казок        Тільки живий красивий

(Дійові особи: ведучий, метелик, Хлопчик)

Бібліотекар. Величезний красивий метелик Махаон сів на червону квітку... і ворушить крилами. Підкрався до Махаона хлопчик і спіймав його.

Хлопчик. Який гарний великий метелик. Такого в моїй колекції ще немає!

Метелик. Відпусти мене, хлопчику! Я хочу літати!

Хлопчик. Але ж ти такий красивий!

Метелик. Подивись, скільки у твоїй колекції метеликів. І всі вони не живі, тому що ти приколов їх шпилькою до паперу.

Хлопчик. Так, у мене дуже велика колекція, але такого, як ти, ще немає.

Метелик. Але ж я помру. Та й твої метелики ніколи не будуть літати. І вже ніхто ними не буде милуватися. Де їхня краса?

Хлопчик. Так, метелику, ти правий. Лети, я тебе відпускаю. Тільки живий метелик красивий, коли його крильця тріпочуть на квітці, а не на папері.

Що найтяжче журавлям

(Дійові особи: ведучий, журавель, береза).

Бібліотекар. Тихого осіннього вечора на узліссі сіли відпочивати журавлі. Вони летіли в теплий край. Притулились журавлі до білокорої берези та й курличуть щось тихо - тихо...

Береза. Куди це ви летите, журавлі?

Журавель. У теплий край. Зима наступає!

Береза. Ой, зима, зима... Вже й з мене листя осипається... Мабуть далека й тяжка вам дорога, журавлі?

Журавель. Дорога тяжка. Та не дорога нам найтяжча.

Береза (здивовано). А що ж вам найтяжче?

Журавель. Найтяжче нам жити кілька місяців на теплій ріці. Називається вона Ніл. Немає там ніколи зими. Вічно цвітуть квіти...

Береза. Не розумію. Чому ж там найтяжче, адже там, мабуть, так гарно і тепло?

Журавель. А важко нам від того, що то не рідна земля. Бо немає там тебе, білокора Березо.

Як бджола стала золотою

(Дійові особи: ведучий, Бджола, Сторож. Реквізити: вулик, квітка)

Бібліотекар. Летіла Бджола і побачила гарбузову квітку. А гарбузова квітка велика - велика. Залізла Бджола в квітку та й набирає солодкого соку. Набрала, вже пора й летіти. Та захотілося Бджолі роздивитися квітку. Довго мандрувала вона поміж пелюстками. Насипалось жовтого пилку на її крильця – й стала Бджола золота -золота. Летить Бджола до вулика, а сторож її й не

пускає.

Сторож. Ти чужа, он яка ти жовта.

Бджола. А глянь, скільки я меду несу.

Сторож. Тепер я впізнав тебе, ти наша. Ти золота.

Бібліотекар. (Поки діти готують вистави, проводиться гра з глядачами).

В.О.Сухомлинський казав, що для кожного з нас Батьківщина починається з чогось маленького, ніби незначного і непомітного. Наша Батьківщина – це

Україна! Але є ще одна – мала Батьківщина – це наша рідна Златоустівка. Ми тут народилися й виросли, тому повинні знати про неї все. Гра називається «Моє село». (Бібліотекар називає слова, а діти плескають у долоні, коли чують слово, пов’язане з рідним селом).

Пропонуються слова: школа, вокзал, цирк, крамниця, море, електровоз, автобус, трамвай, річка, гори, пальма, каштани, бруківка, аквапарк, церква, пустеля, базар, залізниця, дитсадок, елеватор, театр, квіти.)

Бібліотекар. Мандруючи Країною Радості і Добра, ми дізналися, що в ній є місто Читайликів і берег Поезії, море Загадок та острів Театральний.

А ще впевнилися, що краще жити в тій країні, де панують мир, радість, добро і злагода. Запитання.

Як ви думаєте, яку людину більше люблять і поважають – добру чи погану? (Відповідь: добру)

Так, адже за словами Сухомлинського «людина починається з добра». І всі твори Василя Олександровича проникнуті добром. Вони навчають мистецтву бути людиною – доброю, чесною, щирою, справедливою.

На останок, я пропоную пограти у гру «Чемний мікрофон». (Бібліотекар підходить з мікрофоном по черзі до учнів, називає слово, що характеризує якийсь вчинок людини. Учні відповідають «добре» або «погано». Пропонуються слова: пошматував, заспокоїв, поділився, зруйнував, посварилися, змайстрував, штовхнув, захистив, відібрав, обігрів, розірвав, відвідав, пожалів, нагримав, похвалив, допоміг, накричав, ударив, змайстрував, врятував тощо).

Бібліотекар. Ось ми й побували у незвичайній Країні Радості й Добра, яку створив Василь Сухомлинський. Дізналися багато цікавого, згадали деякі казочки, пограли в ігри. Наша мандрівка була захопливою, добро, чесною, щирою.

А закінчити нашу зустріч я хочу словами Великого вчителя: «З малих років учись жити так, щоб тобі було добре, приємно, коли робиш добре для людей, і неприємно, коли робиш щось погане, негідне».

Запам’ятайте ці слова на все життя. Вчіться бути Справжніми Людьми.